Україна знову намагається збудувати міст для співпраці з Китаєм. Пекін бачиться Києву, мабуть, єдиною силою, здатною вплинути на Росію щодо продовження війни.
Вважається, що у разі зменшення Китаєм підтримки, яка побічно здійснюється сьогодні, Москва навряд чи зможе довго вести бойові дії і пом'якшить свою позицію щодо умов врегулювання.
Тому для українського керівництва так важливо домогтися спочатку розморожування, а в майбутньому можливо і потепління відносин з Китаєм. І для цього зараз робляться дуже серйозні зусилля, причому йдеться не лише про публічні контакти.
При цьому українська влада до співпраці з КНР має і стратегічніший інтерес. Києву відносини з Китаєм важливі для того, щоб "збалансувати" надто сильну залежність України від Заходу. Насамперед - економічну. Китай і так є найбільшим імпортером українських товарів. А потенційно міг би вкласти великі кошти у проекти в Україні (команда Зеленського активно у цьому напрямі працювала і до війни).
Крім того, з урахуванням впливу Китаю на Росію, саме Пекін насправді може стати одним із головних гарантів безпеки для України (а точніше – гарантом того, що РФ більше не нападе).
З огляду на все це не дивно, що українська влада приділяє велику увагу відносинам з КНР.
Однак на шляху реалізації таких глобальних цілей є дуже багато перешкод, які роблять їх досягнення вкрай скрутним. Насамперед – це різне бачення закінчення війни (Китай виступає за припинення вогню по лінії фронту, Україна ж ставить головною умовою повернення захоплених територій), а також можлива негативна реакція Заходу на поглиблення діалогу Києва та Пекіна.
Докладніше читайте у статті "Країни".
Куліба готував ґрунт
Україна знову намагається переглянути відносини із Китаєм.
Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, яке Пекін не засудив, їх заморожено.
При цьому українське керівництво завжди акуратно коментувало тему Китаю, на відміну від своїх західних союзників, ніколи не звинувачуючи його в непрямій підтримці РФ. Це, звичайно, не означало, що у Києві не вважають Пекін та Москву фактичними союзниками. Але ставити це у провину могли хіба що народні депутати від "Слуги народу", але не більше. Спроби загравати з Тайванем теж вище за парламентський рівень не робилися.
Натомість Київ постійно намагався налагодити пряму комунікацію з китайським керівництвом. Виходило, щоправда, не дуже: навіть телефонна розмова між президентом України Володимиром Зеленським та головою Китайської народної республіки Сі Цзіньпіном відбулася лише у квітні 2023 року і то після наполегливих прохань до Пекіну західних партнерів. Організувати особисту зустріч глав держав поки що так і не вдалося.
Однак це серйозно не завадило сторонам активно обговорювати варіанти мирного врегулювання. Ми писали, що у відповідь на українську "формулу світу" (або "формулу" Зеленського) Китай оприлюднив свій мирний план. Головне і важливе їхнє розбіжність - за умови завершення бойових дій. Якщо Україна наполягала на виведенні російських військ за межі кордонів 1991 року, то Китай пропонував оголосити якнайшвидше перемир'я із припиненням вогню та "заморозкою" лінії фронту, що не змінювало статус-кво захоплених українських територій. Київ вважав це для себе неприйнятним.
Ці суперечності визначили характер відносин між країнами на наступному етапі. Проте контакти продовжувалися, у тому числі – у рамках підготовки Україною, США та іншими західними союзниками т.зв. саміту світу у Швейцарії.
Як писала "Країна", на цей форум українське керівництво покладало величезні надії щодо об'єднання більшості країн світу навколо "формули" Зеленського.
Якби вони одностайно підтримали цю мирну ініціативу, то, як вважають у Києві, Росія зрозуміла б, що залишилася майже самотньою, і пішла б на поступки (або навіть прийняла б українські умови врегулювання). Китаю в цій комбінації відводилася, мабуть, найважливіша роль: привести із собою країни Глобального Півдня, серед яких є ті, хто орієнтується на Пекін, і ті, хто прислухається до його думки.
Але Китай відмовився від участі, що викликало ланцюгову реакцію: Глобальний Південь або взагалі не приїхав, або надіслав другорядні особи.
Однак після невдалого швейцарського саміту Київ уперше змінив колишню категоричність вимог до врегулювання, допустивши, хоч і з застереженнями, і поновлення дипломатичного діалогу з Росією. Також лунали натяки (хоч і дуже абстрактні), що Київ може відмовитись від вимоги повернення захоплених територій. Але прямо це ніколи і ніким не заявлялося, а офіційною позицією України, як і раніше, залишається "формула світу".
Чому українське керівництво підкоригувало позицію, версії ходять різні (і "Країна" їх докладно розбирала тут і тут ).
Але так чи інакше після цього активізувалися контакти Києва та Пекіна, результатом чого став перший за час "великої" війни візит до Піднебесної високопоставленого представника української влади – міністра закордонних справ Дмитра Кулеби.
Політолог Руслан Бортник із посиланням на свої джерела стверджує, що візиту передувала "величезна закулісна робота". Зокрема, "керівництво Офісу президента безвилазно комунікувало з посольством Китаю".
Андрій Єрмак веде інтенсивні переговори із китайською стороною. Фото: president.gov.ua
У китайському Гуанчжоу переговори з Кулебой провів його колега із КНР Ван І.
Як йдеться в офіційному повідомленні українського МЗС, головною темою був "пошук шляхів припинення російської агресії та можливої ролі Китаю у досягненні постійного та справедливого світу". Обговорювалися також швейцарський саміт та українська "формула світу". Кулеба наголосив, що "послідовна позиція" Києва полягає в "готовності вести переговорний процес з російською стороною на певному етапі, коли Росія буде готова вести переговори чеснотно", але зараз цього, на думку Кулеби, спостерігається.
"Переконаний, що справедливий світ в Україні відповідає стратегічним інтересам Китаю, а роль Китаю як глобальної сили світу є важливою", - зазначив Кулеба.
Що привертає увагу у заяві МЗС Китаю.
Пекін підтвердив, що виступає за політичне вирішення конфлікту. Останнім часом Україна та Росія "різною мірою посилають сигнали про свою готовність до переговорів". "Хоча згоди щодо умов та термінів таких переговорів не досягнуто, ми підтримуємо всі зусилля, які сприяють миру і готові продовжувати відігравати конструктивну роль у досягненні припинення вогню та поновленні мирних переговорів", - наголошується в заяві.
Судячи з його тексту, обговорювалася китайсько-бразильська мирна ініціатива (вона також має на увазі припинення вогню по лінії фронту), з якої Київ готовий працювати, якщо буде враховано його позицію. Для китайців важливо, що Україна "підтримує позицію Китаю щодо тайванського питання та продовжить дотримуватися принципу єдиного Китаю". У свою чергу, КНР готовий підтримувати і навіть розширювати економічні зв'язки з Україною.
"Обидві сторони розлучилися, я б сказав, заінтригованими. Китай має відчуття після цих переговорів, що Київ готовий на деякі суттєві компроміси, близькі китайським мирним пропозиціям. Україна ж побачила, що Пекін за певних умов може сам приїхати на новий глобальний саміт, що заохочуватиме інші країни Глобального Півдня до участі, або принаймні не заважатиме їм брати участь", - коментує переговори політолог Бортник, посилаючись на свої джерела.
За його словами, такий розвиток подій вселяють надію домовитися про нову телефонну розмову президента Зеленського та голови Сі, а "в ідеалі організувати візит українського лідера до Китаю".
Чи готується візит Зеленського до Китаю?
В українських політичних колах із цього приводу справді почалися розмови, які, можливо, мають під собою певний ґрунт.
"Ходять чутки в коридорах влади, що президент може побачитися з Сі на полях якогось міжнародного заходу, наприклад, на території арабської країни. Особиста зустріч нам дійсно потрібна, а такий варіант зазвичай втілити швидше, ніж офіційний візит", - каже співрозмовник., схожий на Банкову.
За іншою версією, візит Зеленського таки відбудеться вже восени.
Джерела, близькі до Офісу президента, відзначають три головні інтереси України до співпраці з Китай.
Перший – розширення українського експорту до Китаю, який і так є найбільшим імпортером товарів із України. Це важливе з погляду підтримки на плаву української економіки. На думку джерела, у цьому плані дві країни мають взаємний інтерес, а тому реалізація цього наміру цілком можлива.
Другий – розрив зв'язків Росії та Китаю. Заохочування Пекіна до відмови від економічної підтримки Москви або її різке скорочення.
Третій стосується повоєнного часу - стратегічне партнерство з Китаєм, яке, з одного боку, гарантуватиме те, що Пекін більше не дасть РФ знову напасти на Україну, а з іншого боку прагнення за рахунок відносин з Китаєм та китайських інвестицій у відновленні країни збалансуватиме вплив на Київ Заходу. Тобто, нове видання "багатовекторності" до якої українська влада хотіла прийти ще до повномасштабної війни (докладніше про це ми писали тут ).
Однак джерело визнає, що на шляху реалізації двох останніх (і головних) завдань є дуже серйозні перешкоди.
З яких найістотніших два.
По-перше, різне бачення України та Китаю щодо закінчення війни. Китай хоче припинення вогню по лінії фронту із фактичною фіксацією за Росією вже захоплених територій. Україну такий варіант не влаштовує. Крім того, Китаю, в умовах наростаючої напруженості у відносинах із Заходом, не вигідна військова поразка Москви, а тому і розрив зв'язків Пекіна та РФ на даному етапі неможливий, якщо тільки Кремль сам не зробить якихось фатальних помилок, які ці зв'язки зруйнують. Максимум що може зробити Китай - це вплинути, щоб Путін погодився закінчення війни по лінії фронту. Але для цього потрібно, щоб насамперед на такий варіант погодилася Україна та Захід.
Захід, власне, є другою головною проблемою у відносинах України та Китаю.
"Євросоюз та американці навряд чи допустять стратегічного партнерства України та Китаю. І ігнорувати їхню думку ми не зможемо", - каже джерело.
Політолог Кость Бондаренко також вважає, що головним камінням спотикання у відносинах України та Китаю є різне бачення варіантів закінчення війни та позиція Заходу. На його думку, Вашингтон не дозволить налагодити українсько-китайську співпрацю зі стратегічного рівня, а пекінське керівництво хоче якнайшвидше завершити війну в Україну, поки це "локальний конфлікт із невеликою площею бойових дій".
"Пекіну важливо, щоб не було подальшого загострення, яке може призвести до серйозних наслідків, наприклад, втягування інших країн, включаючи сам Китай. Тому робляться серйозні миротворчі зусилля. І тут відбуваються події в Курській області. Тобто замість деескалації, за якою виступає Китай, пішла ескалація, що навряд чи сподобалося китайському керівництву", - каже експерт "Країні".
Політолог Бортник погоджується, що хід війни турбує Пекін, оскільки це "ставить під питання мирне врегулювання" і "примушує задуматися про справжні мотиви української сторони щодо Китаю".
"Ситуація в Курську призведе до того, що співпраця двох країн загальмується. Утім, незважаючи на сумніви, діалог, наскільки я знаю, не перерваний. Китай чекає конкретні письмові пропозиції від України за підсумками спілкування її представників з Ван І і Лі Хуеєм (спеціальний представник Китаю з мирного врегулювання в Україні Лі Хуей - Ред. У вересні-жовтні стане зрозуміло, чи приїде представник Китаю на новий саміт світу.
Джерело в дипломатичних колах вважає, що ключовим питанням у відносинах із Китаєм буде готовність (або не готовність) України до закінчення війни лінією фронту.
"У цьому ключ до поглиблення відносин і до стратегічного діалогу з Китаєм, оскільки прямий інтерес Пекіна - якнайшвидше завершення війни, яка руйнує зв'язки Китаю та Європи, посилює залежність ЄС від США. Якщо Україна стане на таку саму позицію і погодиться на зупинку війни щодо У фронті, то у Пекіна з'являться аргументи для розмови з Москвою на аналогічну тему. У будь-якому іншому випадку вирішення стратегічних питань з Пекіном неможливе.