Заява президента США Дональда Трампа про блокаду Венесуели може мати глобальні наслідки далеко за межі конфлікту між Вашингтоном і президентом Ніколаса Мадуро, відставки якого домагаються американці.
Почнемо з того, що згідно з міжнародним правом дії США повністю підпадають під визначення агресії. Пункт "С" статті 3 Конвенції ООН щодо визначення поняття "агресія" прямо відносить до неї "блокаду портів або берегів держави збройними силами іншої держави". І заява Трампа про блокаду Венесуели без санкції ООН, а лише зважаючи на ставлення Вашингтона до нинішньої влади цієї країни, а також із права сильного (робимо тому, що можемо це робити), працює на девальвацію звинувачень Заходу на адресу РФ щодо порушень міжнародного права при вторгненні в Україну.
Втім, цей нюанс має не надто велике значення, оскільки ставлення до війни в Україні в різних країнах світу вже давно визначається не так нормами міжнародного права, як геополітичними та економічними інтересами. Набагато важливішим є інший аспект, а саме створення прецеденту морської блокади без санкції ООН, який може бути використаний і проти інших країн, насамперед Росії та Китаю.
На Заході, особливо в країнах північної Європи, ще з 2024 року звучать заклики заблокувати російські порти та судноплавство, щоб завдати удару по експорту РФ. Крім того, США при Трампі демонструють сильне бажання скоротити експорт російської нафти та інших енергоносіїв.
Щодо Китаю, то в експертних колах уже давно розглядається сценарій, за яким у разі загострення відносин Пекіна та США американський флот може спробувати заблокувати судноплавство до китайських портів, щоб паралізувати зовнішню торгівлю, від якої (і від експорту, і від імпорту) критично залежить КНР.
Більше того, у листопаді американці вже захоплювали цивільне судно, яке йшло з Китаю до Ірану. До речі, для Ірану також реальна загроза блокади портів військовим флотом США, хоча й Іран у відповідь може перекрити Ормузьку протоку.
Приводом для морської блокади Китаю може стати будь-що, наприклад, конфлікт навколо Тайваню або новий виток торгової війни. США і Захід загалом зараз програють Китаю конкурентну боротьбу на світовому ринку товарів, тому в американців у будь-який момент може виникнути спокуса задіяти один із останніх своїх аргументів, щоб розтрощити зовнішню торгівлю Китаю: поки що найсильніший у світі військовий флот.
Про серйозне сприйняття Пекіном загрози морської блокади свідчить активне поповнення запасів нафти.
Ситуація навколо Венесуели дає додатковий ґрунт для цих побоювань і до того ж сприятиме подальшому зближенню Китаю та РФ, оскільки з урахуванням загрози морської блокади відносини з Москвою для Пекіна стають ще важливішими: Росія може забезпечити для КНР постачання по суші майже всіх видів необхідної китайцям сировини.
Втім, є важлива деталь: на відміну від Венесуели, Росія і Китай мають ядерну зброю. Оскільки блокада судноплавства є їм екзистенційної загрозою і до того ж з погляду міжнародного права вважатиметься актом агресії, то ймовірність військової відповіді КНР і РФ на ці дії дуже велика. А пряме зіткнення між НАТО, Росією та Китаєм несе величезний ризик швидкого переростання у світову ядерну війну.
З іншого боку, за певних умов Росія може розпочати діяти превентивно. Наприклад, якщо удари українських морських дронів призведуть до критично великої шкоди для зовнішньої торгівлі РФ, Кремль може звинуватити у сприянні цим ударам, скажімо, Велику Британію (у Москві твердження про участь британців у морських ударах і так звучать уже давно), і висунути Лондону ультиматум, погрожуючи війною.
Іншими словами, морська блокада Венесуели створює прецедент, який у разі його повторення щодо інших країн несе загрозу глобальній ескалації з ризиком сповзання миру до ядерної війни, а також сприяє зміцненню альянсу РФ та Китаю на ґрунті протистояння спільній загрозі. І потенційно ускладнює досягнення домовленостей США та РФ щодо війни в Україні.
Події навколо Венесуели в цьому сенсі залишаються точкою величезного ризику і для Трампа. Зрозуміло, що блокада - це лише один із кроків для досягнення Вашингтоном його мети: повалення Мадуро. Нині його змушують піти самому. Але якщо він відмовиться це зробити, то американці можуть перейти до військового сценарію його усунення від влади, який, як ми вже писали, потенційно дуже небезпечний для Трампа. Запиту на війну немає серед виборців-демократів, ні серед виборців-республіканців. І якщо у Венесуелі не вдасться здобути швидку перемогу, то затяжна війна там стане політичною смертю для Трампа та трампізму.
Якщо ж США вдасться маленька переможна війна, то це може посилити у Вашингтона спокусу застосувати той самий метод морської блокади щодо інших країн, що може призвести до втілення в життя згаданих глобальних загроз. Ймовірно, ці ризики усвідомлює і Трамп, тому він поки що рухається повільно і не поспішає розпочинати повномасштабну війну у Венесуелі. Однак у його оточенні є чимало сил, які підштовхують його до цього. Судячи з рішення про морську блокаду, їхній вплив великий. Але зрештою останнє слово буде за Трампом.