На тлі удару Ізраїлю по Ірану пройшла майже непомітна важлива дата: сьогодні виповнюється рівно рік з того моменту, як ізраїльська армія розпочала сухопутну операцію в секторі Газа.
Офіційно було оголошено дві цілі. Перша – повне знищення ХАМАС у Газі. Друга – визволення всіх заручників.
Минув рік, і жодна з цих цілей не виконана. ХАМАС не знищений і продовжує бої із ізраїльтянами у секторі Газа, а майже сотня заручників ще залишається у полоні.
Такий результат став вкрай несподіваним для всіх спостерігачів. Рік тому здавалося неминучим, що ЦАХАЛ у будь-якому разі виконає військове завдання, знищить ХАМАС та повністю візьме під свій контроль сектор Газа.
Ізраїльська армія вважалася однією з найкращих у світі, її перевага над противником за всіма параметрами (у озброєннях, в живій силі, у пануванні в повітрі) була настільки величезною, що обговорювалося не питання про те, чи зможе ЦАХАЛ знищити ХАМАС, а питання коли це станеться і чи не втрутиться повномасштабно у війну Іран чи "Хезболла", щоб перешкодити неминучому, здавалося, розгрому палестинського руху.
І ось минув рік. І, на подив спостерігачів, найпотужніша військова машина Ізраїлю виявилася нездатною за цей термін на невеликому відрізку землі знищити кілька десятків тисяч хамасівців. Незважаючи на втрати (у тому числі і майже всього керівництва), вони продовжують опір, використовуючи тунелі як свою базу.
Тоді як у минулі часи Ізраїль протягом кількох тижнів (або навіть днів) громив армії найбільших арабських держав.
І нинішня ситуація є одним із свідчень різкої зміни балансу сил на Близькому Сході.
При цьому ізраїльське військово-політичне керівництво, не закінчивши війну в Газі, вирішило розпочати сухопутну операцію ще й на півдні Лівану проти "Хезболли", яка у військовому відношенні потужніша за ХАМАС. Незабаром буде місяць як іде ця операція, але ні про які значні успіхи і великі прориви ізраїльської армії на землі поки не повідомляється.
Фактично, країна вплуталася відразу в дві війни, не добившись поки що в жодній з них рішучої перемоги.
Ізраїль зазнав і величезних репутаційних втрат у світовому масштабі. Кадри зруйнованої Гази та загибелі тисяч мирних жителів різко посилили антиізраїльські настрої, зокрема й у країнах Заходу.
Їхні керівники все більш критично відгукуються про дії ізраїльської влади, чинячи на них тиск, щоб вони припинили війну в Газі та в Лівані, що для прем'єра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху рівносильно визнанню поразки (оскільки цілі обох операцій досі не виконані).
Війна також зупинила процес зближення Саудівської Аравії та Ізраїлю, що курується американцями, що могло б кардинально змінити ситуацію на Близькому Сході і послабити позиції Ірану.
Поки йде війна в Газі, ні про яку нормалізацію відносин із саудитами не може бути й мови.
У таких умовах Ізраїль, однак, не пішов на угоду про припинення вогню, а навпаки – працював у напрямку ескалації: розпочав операцію в Лівані, завдає ударів по Ірану, ніби викликаючи його на бій.
На перший погляд така політика за нинішніх обставин виглядає дивною. Але вона має власну логіку.
По-перше, стратегічно Ізраїль хоче ліквідувати головну загрозу для себе на Близькому Сході в особі Ірану та його союзників ("Хезболла", ХАМАС та інші). Однак, оскільки сам він це зробити не може, то намагається залучити до війни США, виходячи з того, що якщо почнеться війна Ірану з Ізраїлем, то американці не покинуть свого союзника і нададуть йому військову допомогу. Щоправда, поки Іран реагує обережно, явно не бажаючи вплутуватися у війну, оскільки його цілком влаштовує нинішня ситуація, коли Ізраїль втягнувся у дві виснажливі військові кампанії (у Газі та Лівані) і поступово втрачає міжнародну підтримку.
По-друге, є й тактичне міркування – Нетаньяху вигідна перемога Трампа, тому він торпедує спроби Байдена закінчити війну до виборів. І, навпаки, "розігріває" ситуацію, що дає очки кандидату від республіканців, який отримує привід для звинувачень нинішньої правлячої команди, що вона не може навести лад на Близькому Сході.
Водночас, така тактика і стратегія для Ізраїлю може виявитися вкрай небезпечною. Далеко не факт, що навіть якщо на виборах переможе Трамп, він погодиться розпочинати війну з Іраном на боці Ізраїлю. Не кажучи вже про ситуацію, якщо переможе Харріс. Як мінімум тому, що військова ситуація на Близькому Сході для американців зараз несприятлива (детальніше про це ми писали в окремому матеріалі ).
Поки не дуже зрозуміло, чи готовий Нетаньяху з урахуванням таких ризиків зіграти ва-банк, продовживши викликати персів на бій, розраховуючи, що американці осторонь залишитися не зможуть.
Не виключено, що Ізраїль вирішить зменшити оберти. Принаймні останній удар по Ірану було проведено "як Байден заповідав": був атакований обмежений перелік військових цілей, а не нафтові чи ядерні об'єкти. У результаті Ізраїль заявив про поразку всіх цілей, а Іран - про те, що майже всі ракети збиті. Так само оцінити збитки важко навіть за супутниковими знімками. Тобто удар був зроблений таким чином, щоб мінімізувати ймовірність удару у відповідь Ірану (хоча виключати його повністю не можна).
Якщо Ізраїль справді відмовиться від реалізації свого стратегічного плану руйнування Ірану військовим шляхом за допомогою США (але поки що не факт, що відмовиться), тоді перед ним стане вибір нової стратегії.
Це може бути "війна в довгу" з розрахунку на те, що сили ХАМАС і "Хезболли" вичерпаються раніше, ніж в Ізраїлю. На те, що великі втрати підірвуть позиції "Хезболли" в Лівані, а загальна військова напруга викличе акції протесту в Ірані, посилення прозахідного крила в елітах та повалення там влади аятоли. Щоправда, ризики цього сценарію для Ізраїлю також дуже великі, а надії на зміни в Ірані можуть не виправдатися.
Альтернатива цьому – замирення на Близькому Сході, включаючи згоду Ізраїлю на створення незалежної палестинської держави та досягнення певних домовленостей з Іраном про мирне співіснування. Імовірність такого сценарію поки що виглядає, м'яко кажучи, невеликою, враховуючи діаметрально протилежні позиції сторін (наприклад, за межами Палестини). Але стратегічно, якщо противника не можна розгромити військовим шляхом, із ним рано чи пізно доведеться домовлятися. Тому що стан "вічної війни" може стати згубним для всіх її учасників.